Партія, яку очолює герой цього інтерв‘ю – чи не єдина з чисельних партій екологічного спрямування, яка намагається впливати на перебіг політичного процесу в Україні. При цьому не з‘ясовуючи, "хто зеленіший з усіх зелених".

 

 

Що відбувається в екологічному русі України, чи побачимо ми захисників довкілля у майбутньому складі парламенту та чи доживемо взагалі до наступних виборів за теперішнього стану справ в екології – читайте в ексклюзивному інтерв‘ю Валентина Сердюка інтернет-виданню "Актуалії.org"

  

Валентине Михайловичу, що було причиною виникнення Народної екологічної партії? Чому Ви, людина, успішна в бізнесі, вирішили зайнятися політикою, що стало спонукальним мотивом для цього?

 

Перш за все, не можу сказати, що я успішний у бізнесі. Адже за дванадцять років діяльності мого підприємства воно жодного разу не отримало ніякої підтримки від держави – йдеться не про фінансову підтримку, а насамперед – про законодавче забезпечення та методологію. А в Україні, як відомо, якщо держава не підтримує підприємство – воно не стає таким успішним, яким могло би бути.

Починаючи від 1996 року, я звертався за підтримкою до державних органів, пропонував створити в державі систему заготівлі та переробки вторинної сировини на комерційних засадах, без державного фінансування.

 

Йшлося про те, що не треба вкладати бюджетні кошти, а лише сприяти створенню та розвиткові індустрії переробки та заготівлі вторинної шляхом прийняття цілої низки законів. На жаль, цього не трапилось.

У 2003 році, за моєї безпосередньої участі, був прийнятий додаток до Закону України "Про відходи", згідно з яким ПДВ та податок на прибуток залишався у підприємств як державні інвестиції. Особисто я був автором розробки порядку використання цих коштів.

 

Скільки потрібно було витрачати сил, енергії і розуму, щоб це сталося. Але вже у 2004 році уряд Віктора Януковича при підготовці бюджету на 2005 рік скасував цю норму. Особисто М.Я. Азаров тоді запевняв, що це – тимчасово. Зараз В.Ф. Янукович знову прем‘єр, і ось нещодавно його урядом накладено п‘ятирічний мораторій, по суті – мораторій на розвиток заготівельної та переробної промисловості вторинної сировини в Україні.

 

Отже держава не тільки не допомагає, а навпаки – створює штучні перепони в діяльності таких підприємств, як моє. Є сенс розтлумачити, що таке заготівля вторинної сировини? Це передусім скорочення сміття, яке викидається на смітники. По-друге, це має велике значення для розвитку економіки України, позаяк ми даємо дешеву сировину нашим переробним підприємствам, зокрема, для картонно-паперової промисловості, захищаємо ліси від вирубки.

 

Для прикладу: одна тона макулатури захищає від вирубки та знищення 18 дерев хвойної породи віком 70 років. Крім того, наша праця має величезне соціальне значення. Люди, які збирають і здають цю вторинну сировину, отримують гривню-дві на додатковий шматок хліба. Тобто ми напряму підтримуємо малозабезпечених громадян.

 

Крім того, за рахунок нашої праці поліпшується криміногенна ситуація; ми надаємо можливість людям замість грабіжництва і жебракування зібрати ту ж макулатуру, здати її  і отримати певні кошти.

 

Розуміючи, що наші сподівання на політиків при владі марні, я і мої однодумці дійшли висновку, що потрібно створювати нову, чисту, незаангажовану ніякими групами олігархів дійсно народну партію, яка б мала призначення – боротьбу за здійснення конституційного права людини на життя.

 

Адже те, що відбувається в Україні – це нічим не прикритий геноцид українського народу. Сьогодні, після 15 років незалежності 5 мільйонів (!) наших громадян назавжди пішли від нас, сотні тисяч щороку виїжджають за кордон. Не народжується та кількість діточок, яка потрібна для відтворення населення, а ті, хто народжується – до 30 відсотків хворі та неповноцінні.

 

Тому у 2003 році, зібравши однодумців з 18 областей України, ми провели Установчий з‘їзд партії, і за три місяці зібрали 14,5 тис. підписів на підтримку створення партії. Отримавши свідоцтво про реєстрацію в 2004 році, за півроку ми створили свої осередки по всіх областях України, в місті Києві, в Автономній республіці Крим та у місті Севастополі.

 

У нас політичний спектр взагалі дуже вузький. А партій – десь півтори сотні. Та й "екологічна лава" в політиці не широка…

 

Я розумію ваше запитання. В Україні сьогодні є шість партій екологічного напряму. Не хочу критикувати, але вважаю, що головний недолік усіх цих партій – небажання об‘єднатися в один екологічний блок. Практично зовсім зійшла з політичної арени партія зелених. Не чути і інших екологічних політпартій. Ми сьогодні єдина партія, яка робить заяви, проводить круглі столи, бореться за долю українського народу.

 

Наші методи праці з урядовими колами, з органами самоврядування дещо відрізняються від методів інших партій. Ми виступаємо проти мітингової демократії, не вважаємо це ефективним. Водночас ми доводимо до виборців та до влади нашу точку зору на політичні, економічні, соціальні події в Україні за допомогою заяв, проводимо круглі столи, агітуємо через пресу та Інтернет. І, мабуть, найголовніше – ми широкодоступні. Всі знають не тільки нашу електронну пошту та телефони, але й нашу адресу, можуть прийти і спокійно спілкуватися. Як бачите, у нас немає охорони. Я вважаю, що охорона – це відношення до людей, спроба відгородитися від них.

 

Ми не бажаємо лаятись та безпідставно критикувати урядові кола, органи місцевого самоврядування, колег по політичній діяльності. Ми прагнемо спільно працювати на благо народу України з усіма гілками влади, політичними партіями та громадськими організаціями.

 

Які завдання, що стоять перед партією, яку Ви очолюєте, є, на Вашу думку, найважливішими?  

Нещодавно один з відомих політиків спитав мене – які у вас амбіції? Я відповів, що єдина амбіція нашої партії – прийти до Верховної Ради та органів місцевого самоврядування, щоб шляхом прийняття відповідних законів вибороти право людини на життя.

 

Не так, як це зараз робиться у Верховній Раді, коли прийняттям закону про бюджет відміняються вся попередні закони. Навіть якщо теперішня Верховна Рада ухвалить потрібний закон, то це потребуватиме прийняття десятків підзаконних актів, починаючи з постанови Кабміну тощо. Нам потрібні закони прямої дії, які існували б, незважаючи навіть на зміни до Конституції, і існували б протягом тривалого часу.

 

Я наведу приклад. Найстаріші дотепер чинні англійські закони мають вік по 750 років. Закони – прямої дії, ніяких коментарів, жодних підзаконних актів.

 

Така ж ситуація в Сполучених Штатах Америки, вік законів дорівнює вікові конгресу і американський конституції Америки, закони діють вже понад 200 років. В разі надзвичайної ситуації – приймається поправка до конституції, яка не скасовує законів. Закон залишається незмінним.

 

В нашому законодавстві – суцільний безлад. Перша Конституція України 1994 року базувалась на референдумі українського народу, але ті доповнення, що висунув Мороз під час помаранчевої революції, "конституційна реформа" по суті є антиконституційною. Адже в народу, у мене, у вас ніхто не спитав, потрібні чи не потрібні ці зміни.

 

Зміни ж відбулися докорінні, зміни державного устрою України. Природно було б провести референдум, спитати у народу України, якою він бажає бачити свою державу – президентською республікою, парламентсько-президентською чи парламентською? І на цій основі треба було приймати зміни до Конституції.

 

Так само чинять із законодавством, позаяк основний закон України можна змінювати і "вдосконалювати" з кожним новим скликанням Верховної Ради. Сьогодні народ України не має законного захисту своїх прав. Закони ухвалюються тільки з огляду на розподіл майна та землі на догоду олігархічним кланам, які привласнили собі право називатися політичною елітою. Я підкреслюю – привласнили право.

 

Отже завдання нашої партії – прийти у Верховну Раду і покласти край клановим розборкам і приймати такі закони, які б відповідали справжнім, нагальним насущним проблемам українського народу.

 

Це проблема змін законодавства на державному рівні. А що вже зараз можливо зробити на місцях, на рівні областей?

 

На жаль, нічого, доки ми не повернемося до попередньої виборної системи. Я вважаю, що введення системи голосування за партійними списками було величезною помилкою. Якщо стосовно системи виборів до Верховної ради ще можна сперечатися, то щодо органів місцевого самоврядування двох думок бути не може – тут партійна система довела свою неспроможність впоратися із проблемами, які постають перед місцевими радами.

 

Тільки мажоритарна система адекватна завданням, які стоять перед органами самоврядування. Сьогодні в нас склалася ситуація, коли в більшості рад не піклуються про добробут людей, а лише лобіюють вузько-партійні інтереси.

 

Зараз точаться розмови про можливість розпуску парламенту та дострокові вибори. Якщо раптом таке станеться, чи бачите Ви своїх політичних союзників на прийдешніх виборах?

 

Ще до створення антикризової коаліції я написав Президенту Віктору Ющенку листа з пропозицією оголосити президентське правління на півроку, розпустити парламент і призначити нові вибори. Цей парламент, обраний за партійними списками, не відповідає інтересам народу України. І ми наочно це спостерігаємо.

 

Сьогодні я також вважаю, що парламент потрібно розпустити та призначити нові вибори. Аналіз сьогоднішньої ситуації приводить саме до такого висновку. Щоб розпустити парламент, Конституційний Суд повинен винести вердикт щодо законності прийняття нової редакції Конституції. Адже під час її ухвалення ніхто не поцікавився думкою народу. Це по-перше.

 

По-друге, є підстави для відправлення у відставку уряду Януковича – з моменту його призначення минув тривалий час, а у нас досі немає повноцінного кабінету міністрів. Хай що кажуть – але якщо немає навіть одного міністра, то немає й Кабінету міністрів. Отже Президент має право відставити уряд. Коаліція показала себе неспроможною, антикризової коаліції насправді не існує. Про це свідчать два яскраві приклади: голосування комуністів проти Закону про визнання Голодомору геноцидом українського народу та результати голосування по подоланню вето Президента на бюджет 2007 року. У коаліції немає більшості, а отже – немає й самої коаліції.

 

Її і не може бути з суто ідеологічних причин. Ніколи ідеологія компартії не йтиме в ногу з ідеологією партії регіонів.

 

Отже я вважаю, що сьогодні політики в парламенті не дають можливість жити народу України, тривають політичні баталії, зростають ціни. Правлячі кола, принаймні у  Верховній Раді, не цікавить доля народу України. А якщо не цікавить, тоді – геть, знайдуться нові політичні сили.

 

Щодо союзників. Я з повагою ставлюся до всіх політичних рухів і політичних партій. Єдине – сьогодні я не бачу підстав для співпраці з комуністами та соціалістами. Я готовий сісти за круглий стіл з регіоналами, з БЮТ, з НСНУ, з НДП, з Народною партією.

 

З приводу Партії Регіонів. Кажуть, що це партія олігархів. У мене були зустрічі з керівництвом ПР, і я схиляюся до думки, що сьогодні регіонами заступили місце партії промисловців і підприємців. Адже основний склад партії регіонів – це якраз підприємці і промисловці, від малих до великих, тобто люди, які мають величезний досвід в роботі народного господарства.

 

Проте партії регіонів треба зробити кілька кроків. Треба прибрати декілька одіозних осіб, які виступають за федералізацію, які висмоктали з пальця неіснуючу проблему другої державної мови. Тоді з усіма можна буде знайти спільну мову – в створенні робочих місць, в удосконаленні податкової системи, у методиці роботи з підприємцями. Що більше робочих місць – то багатше держава.

 

На жаль, значна кількість політичних партій керується виразом французького монарха: "Держава – це я".

 

Я хочу зробити так, щоб кожний громадянин України сказав: "Я – це держава". Громадянин – основа держави, і будь-яка державна політика повинна спрямовуватися на покращення життя своїх громадян. Моє завдання як політика – втлумачити у мозок можновладців, що не вони представляють державу, а лише народ України.

 

Чи є надія на створення екологічного блоку партій та рухів? Або хоча би такого об‘єднання, в програмі якого містився б гарний екологічний блок?

 

Я не сподіваюся на те, що екологічні партії об‘єднаються в єдиний блок. У лідерів цих партій замість захисту інтересів народу України на першому місті стоять особисті амбіції. Народна екологічна партія зараз перебуває в переговорному процесі. Ми спілкувалися з партією регіонів, з Миколою Катеринчуком як можливим лідером нової політичної сили, тривають переговори з народно-демократичною партією. Ми сподіваємося на зустріч з керівництвом БЮТ. Ми спілкуємося з представниками НСНУ тощо.

 

МИ готові до співпраці з більшістю політичних сил з метою завоювати довіру народу, потрапити до Верховної Ради і взяти на себе відповідальність за екологічний блок, щоб на законодавчому рівні виборювати право людей на життя.

 

Особистих амбіцій у мене немає, я бажаю просто працювати. Моя головна амбіція – добробут українського народу, бажання принести користь людям.

 

Україна після підписання і схвалення Кіотського протоколу отримала можливість продавати квоти на викиди. Як ви ставитеся до приєднання України до Кіотського протоколу – адже доволі суперечливий крок?

 

Тільки "за". Нам потрібно в цих питаннях йти єдиним фронтом зі світовою спільнотою. Важливо ставлення до Кіотської угоди. Якщо усвідомити доцільність угоди і те, який зиск принесе Україні приєднання до Кіотського протоколу – двох думок бути не може.

 

 Звичайно, якщо всюди бачити лише "підступні дії глобалістів" та думати, що хтось навмисно будуватиме великі підприємства біля наших кордонів і за використовуватиме продані Україною квоти на викиди нам на шкоду, труїти… Тоді треба звертатися за невідкладною психіатричною допомогою.

 

Я виходжу з презумпції розумності і зацікавленості кожної держави, які підписали Кіотський протокол, в створенні необхідних умов для екологічної безпеки у світі.

 

 В України "нагромадилися" певні питання і до країн "Старої Європи", і до Сполучених Штатів. Свого часу, в обмін на відмову України від ядерної зброї, нам обіцяли допомогти у сфері розвитку ядерної енергетики, в розв‘язанні питань ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Сьогодні існують проблеми і з фінансуванням цих проектів, і з розробкою власне проекту нового саркофагу над реактором тощо…

 

Безвідповідальні особи є скрізь, в цьому сенсі країни Європи та США нічим не відрізняються від України. Для прикладу: у 1998-99 роках моя компанія співпрацювала з австрійською фірмою "Інтеграл" щодо будівництва переробного комплексу в Києві. Коли на нашому протоколі про наміри з‘явилися підписи перших осіб міста, австрійці раптом припинили будь-які контакти. Не казатиму, чому саме, але думки є. Скільки я не намагався зв‘язатися з цією фірмою та радником муніципалітету Відня, який лобіював цю фірму з австрійського боку – все марно. Люди вирішили якісь свої проблеми за наш рахунок.

 

Інший приклад. У позаминулому році в Польщі я мав зустріч з заступником міністра екології. Він сказав, що не розуміє, немає навіть відповіді на наданий українській стороні проект угоди між Польщею та Україною про екологію. Не менш яскравий приклад – з нашим Універсалом національної єдності, що виконується тільки частиною підписантів.

 

Навіть якщо хтось чогось не робить – це ще не є приводом для власного неробства. Я вважаю, що якщо міжнародні угоди підписані – треба боротися за їхнє виконання. Позитивний шлях до вирішення проблем – спілкування, наполягання на виконанні угод та дотриманні відповідних термінів. Потрібно крок за кроком йти вперед.

 

 Підписувати угоди, створювати систему контролю за їхнім виконанням.

Іноді варто озвучити проблемні питання в міждержавних стосунках, а не приймати фігуру умовчування – і справа рухатиметься вперед. Пам‘ятаєте, коли спрацювали передвиборні технології і в українсько-російських стосунках раптом виникла "проблема Тузли". Заговорили – зник конфлікт. Вийшли на відповідні угоди, проблему усунули. Так само відбувається і з питаннями, пов‘язаними з російським Чорноморським флотом, з нашими маяками. Проблема нівелюється. Якби нічого не робилось – ситуація б лише загострювалася.

 

Щодо Чорнобиля, фінансування української ядерної енергетики тощо. Не потрібно мовчати. Треба вголос говорити про існуючі проблеми і пропонувати наше бачення шляхів їхнього розв‘язання. Безвідповідальні люди і просто шахраї є скрізь. Але відповідальних і чесних людей більше. Потрібно спілкуватися з представниками Європи і США, наполягати на виконанні договорів і виховувати в представника кожної країни відповідальність за поставлений підпис.

 

Тривалий час точаться розмови щодо необхідності збільшення кількості і якості пільг для чорнобильців. Як Ви ставитеся до цього?

 

Ставлюся категорично позитивно. І не тільки тому, що я сам чорнобилець другої категорії, не "липовий", а справжній. На жаль, сьогодні ми не можемо встановити, хто дійсно був чорнобильцем, а хто якимось чином отримав посвідчення. Але пільги, тим людям, які поклали своє здоров‘я і життя на ліквідації наслідків чорнобильської аварії потрібно зберегти – і на харчування, і на проїзд, і по комунальним платежам, і на санаторно-курортне лікування. Хай це звучить дещо пишномовно – але ж ці люди відвернули найстрашнішу катастрофу за всю історію людської цивілізації, і зараз заслуговують на відповідне ставлення з боку держави і суспільства.

 

Минуло 20 років з часу Чорнобильської катастрофи. В Україні немає жодного куточка, якого б не торкнулася чорнобильська трагедія, жодної людини, яка б не зазнала хоча б найменшого впливу радіації. За великим рахунком, світ має бути вдячним Україні за своє існування.

 

Україна тричі рятувала світову цивілізацію. Вперше – коли відчайдушний опір руських військ зупинив навалу орд Батия на Європу.

 Вдруге – коли тільки завдяки козацькому  війську під проводом гетьмана Сагайдачного вдалося зупинити турецьку армію під Хотином і врятувати європейські країни і європейську культуру від майже неминучої ісламізації.

Втретє Україна врятувала світ, у стислі терміни локалізувавши  наслідки аварії в Чорнобилі. І ми вправі розраховувати на відповідне ставлення до себе світової спільноти і її допомогу.  

 

Як ви ставитеся до ввезення відходів з-за кордону на територію України?

 

Я не втомлююся повторяти де тільки можна, що Україну поступово намагаються перетворити на європейський смітник. З іншого боку, ми топчемо золото, що лежить під ногами. Те, що людина взяла з природи і використала, повинно шляхом переробки повернутися в землю, причому таким чином, щоб це не зашкодило екології.

 

Я вже згадував про макулатуру. Так ось, сьогодні в Україні щороку накопичується 1,5 мільйона тон макулатури, в  тому числі й ввезеної. Водночас для забезпечення вітчизняної картонно-паперової промисловості нам необхідно лише 750 тис. тон. Решта йде на звалища та горить в багаттях. Як наслідок, захаращуються ліси, луки, пойми річок, забруднюється атмосферне повітря, наноситься величезна шкода навколишньому середовищу.

 

То ж навіщо нам завозити ще й іноземну макулатуру? Під моїм напором уряд Кінаха встановив квоти на ввезення макулатури – 40 тис. тон на рік, і не більше. І відразу пішов розвиток галузі, піднялась ціна на макулатуру на внутрішньому ринку вторинної сировини. Попри це, сьогодні заготівельні підприємства дають промисловості всього 250-300 тис. тон макулатури, адже немає належної системи взаємодії між заготівельниками, переробниками і державою, немає зацікавленості. Ось чому Україна стає європейським смітником.

 

На Закарпаття завезли отрутохімікати, і вони лежать. Навіть втручання прокуратури ні до чого не призвело, ніяких позитивних змін не відбувається. Не можуть найти власника. Зрозуміло, що на шляху такого "імпорту" потрібно поставити заслон. Відходам виробництва і споживання з-закордону не місце в Україні. І ще приклад: свого часу німці побудували в Дрогобичі Львівської області підприємство з переробки зношеної автогуми. Причому автогуму будуть завозити сюди з Німеччини. Але ж нам свою дівати немає куди!

 

Уряд України повинен унормувати питання, які стосуються ввезення в Україну відходів, поставити надійний заслон спробам перетворити нашу країну на європейське звалище. Тим паче, що і в Європі починають розуміти усю складність проблеми. Адже для підземних вод не існує кордонів і митниць. І якщо отрута потрапляє у ґрунтові води в Україні, вона спливе не тільки в Дністрі та Дніпрі – інвазується і Дунай, і Одер, і навіть Сена.

 

Як бути з відпрацьованим паливом для атомних реакторів? Сьогодні це проблема не тільки України, адже багато європейських країн також мають розвинену систему атомної енергетики.

 

Проблему захоронення ядерних відходів дійсно потрібно виокремити. До цього потрібно поставитися дуже обережно і ретельно продумати механізми загальноєвропейської взаємодії. На мою думку, в Європі повинна бути єдина установа з питань захоронення ядерних відходів. Торгівля з Росією – ви нам трубу, ми вам місце під захоронення – наражає на небезпеку, що суто технологічна проблема набуде політичного забарвлення.

 

В цьому питанні потрібні прозорі міжнародні угоди, в виконання всіх екологічних норм на сховищах відпрацьованих ядерних відходів. І обов‘язково – під жорстким контролем.

 

Можливо, є сенс прорахувати можливість обладнання могильників для радіоактивних матеріалів в тому ж Чорнобилі. Є відпрацьовані шахти з природним рівнем радіоактивності в Жовтих Водах, є багато відпрацьованих шахт Донеччини з достатньою глибиною, що теоретично дозволяє обладнати там могильники для радіоактивних відходів, не наражаючи на небезпеку людей.

 

Іноді політики з бажання показати, як вони вболівають за Україну, насправді їй шкодять. Якщо ми свої ядерні відходи з наших атомних станцій будемо вивозити в інші держави, і з нас за це братимуть шалені гроші – це шкода Україні. В селі ніхто не викидає відходи до сусіда і ніхто не бере за них гроші. В голові немає, що це хтось повинен купувати. Викопав яму для перегною, та й склав – своє потрібно переробляти у себе. Так само повинно бути і в державі. Звичайно, потрібно зробити таким чином, щоб не зашкодити ані собі, ані іншим.

 

Дякую за бесіду.

 

Розмовляв Дмитро РЕДЬКО