Привид мандрує Україною – привид національної єдності. Взутий у личаки, на які спадають козацькі шаровари.

На сорочці на всі груди вишитий хрестиком американський лисий орел, який тримає в кігтях серп і молот, стилізовані під тризуб. Привид – у чалмі, з-під якої звисають пейси й оселедець, він тримає в руках берестяну грамоту з готичним написом глаголицею “Універсал”. “Шалом, хав ар ю, хабар бар ма, як ся маєте, земной салям, исполать, курва мать”, – безперервною скоромовкою шепоче привид.

Галичина, Львів, низькорослі “хрущовки” в районі аеропорту, вечір

– Ось, збираю підписи за національну єдність...

– Ну?

– Європа з вільним продажем землі сільськогосподарського призначення...

– Ну?

– Підписи.

– Не знаю, чоловіка спитаю. Іраклію, генацвалє, тут за національну єдність просять!

– Немає грошей, Оксано. Най до пана Франека з п’ятнадцятої йде – в нього тепер є. Або до Шльомка в сусідній під’їзд.

– Прошу пана, чулисьте? За тиждень приходьте.

– А національноє єдінство как? – чомусь переходить привид на російську.

– Та яке там єдінство, пиши-не пиши, а завтра – на роботу. Та давайте, де там вам треба? Ну все, йдіть собі, пане. А може, борщу з хачапурі будете?

Херсонська область, Нова Каховка, приватний сектор, ранок

– Здравствуйте, подпісь под унівєрсалом би, мне би...

– Шо “за унівєрсамом”?

 – У-ні-вер-саЛ!

– І шо?

– Подпісь!

– Я тут нє пропісан, ща жену позову, она вот черкньот тєбє. Галька, іді подпіши!

– Давайте свій папірець, тут писати? Так (старанно виводить літери), Гу-ль-ча-та-й Ко-ва-лен-ко. Ой. Усе?

Автономна Республіка Крим, Сакський район, село, город, виноград

– Унівєрсал, салам алейкум…

– Ваалейкум унівєрсал, то єсть, ас-салам!

– Подпісь би, ака?

– Ви із “Сохнута” ілі сінагогі?

– !?

– Шо такоє?

– Є-є-є…врєї?

– Та єврєї, с двадцатих годов здєсь, с-под Вінніци пєрєсєлілісь…

– Ого.

– Нє огокайтє так сільно – алича попадає. Ну?

– Подпісь, тут вот.

– Рукі от землі отмою. На.

– Рахмат.

– Будь ласка. Шлимазл, і шо йому той універсал?

Донецьк, новобудова, двері, домофон

– Здравствуйтє!

– Чому не державною мовою?!

– Подпісь, е-е-е...підпис...

– Отак – краще. Якого біса треба?

– Національна єдність, президент, універсал...

– Це той, із Сумщини, що суржиком розмовляє? Ну, заходь, подивимося...

– Ось, прошу. А чому…

– Українською? Тому що ми з Галичини, із сорокових тут, відбудовували, потім залишилися. А що з того універсалу буде?

– А я знаю? Я в секретаріаті Президента працюю, сказали – я хожу.

– Знову напишуть і забудуть, що писали... Ну, добре (підписується).

Привид ходить Україною. Привид національної єдності, за сумісництвом – працівник секретаріату Президента. І невтямки ні йому, ні самому Президентові, що єдність не народжується завдяки підписам. Єдність – це коли борщ із хачапурі, коли в одному селі нормально уживаються росіяни, українці, татари та євреї, коли перехід з однієї мови на іншу відбувається автоматично і не викликає ні здивування, ні труднощів.

Тільки не треба силоміць змушувати їсти борщ, або вступати до НАТО, або любити червону калину. Це ж саме стосується пісних щєй, ЄЕП і берізок. Єдність – це коли зручно, добре і комфортно геть усім, а не тільки ініціаторам єдності.

Дмитро РЕДЬКО

"Львівська газета"